«NU NI DĂM, NU NI LASĂM» (НЕ ДАМОСЯ, НЕ ЗДАМОСЯ.)

                    Ucraineanul cernăuţean  Dmytro Sukholytkyy-Sobchuk a turnat  un  film   despre  românii    din  comuna  Crasna, raionul  administrativ Storojineţ, reg.  Cernăuţi,  Ucraina.

 În  nordul Bucovinei a avut loc premiera filmului documentar "Malanka   din  Crasna" despre   deosebitele obiceiurile de   iarnă  locale .

    Urmează un reportaj compus   din  imagini  video si  foto de la premiera  filmului de  Nicolae Hauca.

 http://youtu.be/CfTga7SN2EM

/////////////////                       ///////////////////////////

 

http://youtu.be/46jtuBFwGIQ   ////////////////////////                         ////////////////////////

 

http://youtu.be/8PM70fRwyBw

/////////////////////////////////////                 ////////////////////////////////////

http://youtu.be/64gIFnq5BMo

//////////////////////////////////////////                    //////////////////////////////////

NICOLAE ŞAPCA, redactor-şef la ziarele "NOVIy DENI" şi "MONITORUL DE  HLIBOCA":

"Eu cred că filmul Malanca din Crasna necesită continuare.
Am fost la premiera filmului Malanca din Crasana. O idee formidabilă, o muncă titanică, un rezultat bun. Autorii filmului fac publice secretele pregătirii acestui teatru popular care la Crasna se numeşte Malancă, chiar dacă personajul popular numit Malanca lipseşte. Dar nu aceasta este importatnt. Important e că regizorul filmului alege anume Crasna şi nu întâmplător. Malanca aici nu e o simplă ceată de mascaţi, ci un adevărat teatru popular cu rădăcini adânci, care nu s-au pierdut în veacurile trecute. Pentru aceasta domnia sa merită tot RESPECTUL, iar filmul merită vizionat.
Însă aşi vrea să-mi exprim opinia ca unul care vede această Malancă de 25 de ani. Mai mult, soţia mea Marina, s-a născut în acest sat, este o crăsneancă adevărată, iar eu până în prezent mă mir cum îi fierbe sufletul când aude cântecul Ursului din Malancă.
Nu e vorba de greşeli, Doamne fereşte, e vorba de unele scăpări cu vederea sau omisiuni neintenţionate. Filmul este turnat pe baza a două Malănci: din cotul Tragean şi de pe Putna, dar la Crasna anual joacă câte patru sau chiar cinci Malănci. Şi chiar dacă unele se aseamănă, (de exemplu Dealu cu Trageanu), atunci cercetătorii valorilor folclorice nu puteau să nu observe diferenţa dintre acestea cu Malanca din Sus. Mai mult, anume Malanca din Sus este cea mai autohtonă, veche, zic tot crăsnenii, şi de la aceasta au pornit în timp celelalte, în alte cătune, mai noi. Despre aceasta mărturiseşte costumul Ursului, care nu este atât de împodobit şi prin simplitatea sa fiind o dovadă a autenticităţii. Aici sunt şi alte personaje fără care Malanca nu este completă. Nu cred că regizorul nu a ştiut aceste lucruri.
În încheiere, după ce regizorul filmului a „mestecat” în detalii malanca din Tragean, absolut se merita să prezinte spectatorului în întregime jocul Malăncii, care lipseşte şi ar fi fost punctul culminant al lucrării sale. Dar acesta este posibil deja în filmull „Malanca din Crasna – 2”.
Realizatorilor filmului – TOT RESPECTUL!"
***************************************************************** 
SURSA: http://m-kozmenko.vkursi.com/6578.html

"Malanca din Crasna" почалася (06.12.2013)

• Блоґ: Максим Козменко  

Традиція маланкування на території Буковини нараховує не одне століття й навіть тисячоліття. Міфічні персонажі, язичницькі обряди, первісні страхи поєдналися в єдиному культі возвеличення природи. Маланкування – це дохристиянський обряд з вираженими архетипними елементами.
Дмитро Сухолиткий-Собчук привіз до Чернівців свій новий фільм «Красна Маланка», або «Malanca din Crasna». Молодий режисер, який штудіював основні навики кіномистецтва й кіновиробництва під керівництвом знаного Михайла Іллєнка, вже привозив до Чернівців не одну свою роботу. Попередньо зацікавлені в укрсучарті мали змогу бачити короткометражні фільми Дмитра, а саме «Борода», «Нитка». Проте 6-го грудня було представлено в кінопрокаті вже повнометражний документальний фільм автора про звичаї маланкування в селі Красноїльську.
Оскільки фільм документальний, можна одразу відкинути претензії на постановчі акторські сцени, надумані сюжети й неживу інсценізацію. Кіно має на меті передати устами учасників Маланки різних років ті традиції, які змушують і сьогодні молодих парубків переодягатися в міфічних персонажів та вигукувати обрядові приспівки. В ньому показано весь етап підготовки до незвичайного дійства.
Красноїльськ, або село Красна є румуномовним селом Чернівецької області неподалік кордону. Воно швидше румунське село, ніж українське. В духовній культурі тут переважають національні окраси саме румунської культурної традиції. Саме тому це село є цікавим для ознайомлення та вивчення не лише для буковинців, які межують спільний простір з краснянами, але й для українців загалом, бо такого чуда, як традиції румунських українців, вони ще не бачили.
Обряд Маланки проводять в ніч на Святого Василія, а саме з 13-го на 14-е січня. Молоді хлопці переодягаються в різноманітних персонажів, попередньо виготовляючи власними силами й коштами святкову одежу, маски, атрибути, та ходять від хати до хати, маланкуючи. Тобто співаючи святкових різдвяних пісень, які прийнято виконувати в тому чи тому регіоні. Загалом центральними фігурами маланкування є образи Маланки та Василія, а щодо інших – фантазія безмежна. Такий розподіл прийнято застосовувати в більшості українських маланкових інсценізаціях.
Але Красноїльська Маланка своєрідна та унікальна, вона нетипова, харизматична і єдина. Вона порушує очевидні та прийнятні для нас закони традиційного народного жанру. Святість тут межує з нечистю, хоча як такої «нечистої сили» в обряді немає. Справа в тому, що герої Маланки в Красні далекі від естетичних ідеалів краси та порядку. Вимащені в сажі з жиром, обмотані ланцюгами й кольоровим лахміттям, напівголі з поголеними головами, вони розмахують тяженними булавами й стріляють батогами, вони ревуть, свистять, кричать, горланять і співають. А ще танцюють.
Образ нечистих зовні, проте сильних та відважних в душі людей, красняни вітають та звеличують в щорічній традиції Маланкування. Це образ «циганів», людей, які мають особливе місце в культурі румунського народу.
Поряд з «циганами» на лялькових конях гарцюють чисті, гарно зібрані, святково увінчані «королі». Святість образу «короля» зберігається також століттями, і справа тут не в соціальній прихильності до монархії. «Король» є відповідальним, статним, передовим обличчям в будь-якого народу. А стилізований кінь, то ще й сила, без якої королю важко тримати владу в руках.
Для впорядкування й організації святкового потоку обираються «коменданти». Молоді хлопці повинні під час Маланки не лише глядіти за порядком і вигукувати святкові примовки, але й годувати всіх своїх маланкарів, дбати, щоб їм вистачало матеріалів для костюмів, допомагати готувати ці костюми, і, що є дуже потрібним в зимовий морозний період, забезпечити всіх пекучим зігрівальним напоєм – самогоном. Традиційно кажуть, що ті хлопці, які були «комендантами» на Маланці, можуть потім справляти весілля, коли собі захочуть. Бо вони вже мають велику шану й гонор в селі.
Центральною фігурою красноїльської Маланки є «ведмідь». Так як село знаходиться в передгір’ї Крапат, цей дикий звір краснянам добре відомий. Його могутність беззаперечна, злість до болю відома, проте й досі залишається повага до господаря лісу.
Підхід до представлення «ведмедя» у Карсноїльську дуже цікавий. Якраз він і є ключовою ланкою документального фільму Сухолиткого-Собчука. Село поділене на три кути і в кожного є свій образ «ведмедя». Так з'являється «урса» (від румунського ursa – «ведмідь») у вигляді великої копиці сіна з очерету, або з масивними крилами, які зроблені з перев'язок висохлої трави, чи величезними крилами зробленими також з сіна довжиною в 4 метри.
Власне образ ведмедя в двох останніх побачити дуже важко. Залишається лише ідейно імпровізувати чому й звідки взялося уявлення, що ведмідь має крила. Ніхто ні в фільмі, ні поза ним стовідсоткового пояснення не дає. Та й звідки в легенди можуть бути пояснення? 
Загалом красноїльська Маланка є справжнім обрядом ініціації молодих хлопців. Такий дохристиянський культ зберігається та ревно охороняється з покоління в покоління. Були спроби за часів Радянщини викорінити його, проте люди вірно опікувалися своїми правічними традиціями. Хлопці з року в рік протягом століть продовжують власноруч виготовляти складні костюми з сіна, очерету, мотуззя, дошок, ланцюгів. Тільки не одружені мають право бути в Маланці. Коли вже пройшов ініціацію «ведмедем» чи «циганом», «королем», а ще ліпше «комендантом», то й дівчата охочіше потягнуться за справжнім чоловіком.
Документальний фільм «Красна Маланка» переказує нам обрядові звичаї одного з багатьох сіл на Буковині. Але це не тільки переказ фільму, це бажання зрозуміти місцеву культуру через традиції. Завдяки такому розумінню з’явиться повага та справжня оцінка тому, що існує поряд з нами.
Максим Козменко
PE  ACEIAŞI TEMĂ: http://zorilebucovinei.com/news/show/400/