*** ВІХИ ІСТОРІЇ
– 27 вересня 1961 року в Чернівцях з допомогою Львівського телебачення вийшла в ефір перша пробна передача. Друга – 29 вересня. Третя – 3 жовтня.
– Перша пробна передача тривала всього п’ять хвилин. Диктор пропонувала не подивитись, а «послухати обласні вісті», що складались всього з двох інформацій.
– Наказом Голови Держтелерадіо України від 4 жовтня 1961 року тодішній обласній редакції радіомовлення було дозволено 10 жовтня розпочати підготовку і видачу в ефір власних передач.
– Першою офіційною передачею була програма, що вийшла в ефір 12 жовтня. Редактором її був Петро Романюк. Вели її в ефірі перші диктори Людмила Єгорова та Драгош Буджак.
Обличчям епохи можна назвати Чернівецьке обласне державне телебачення. Воно стало вікном у світ людських взаємовідносин, світ високої моралі й духовності, доброти й любові. Згадаємо віхи становлення цього найпопулярнішого виду мистецтва, розповімо про тих, хто зберіг для нас на екрані живу історію Буковини. «Спочатку планувалось побудувати телевежу і студію посеред міста біля Соборної площі, де в той час розташовувалась служба швидкої допомоги. Але після того, як авіатори висловили своє категоричне заперечення (боялись крилом зачепити вежу), вирішили розпочати роботи на місці руїн давньої фортеці, на високій горі Цецин, що розташована за десять кілометрів від міста… Цецинська гора має складний рельєф, а тому всі роботи… проводились у досить складних природних і геологічних умовах. Через відсутність державних асигнувань до будівництва телебачення були залучені майже всі великі промислові підприємства Чернівців, але особливо значну допомогу надали машинобудівний та інструментальний заводи, «Легмаш», місцева електростанція, основну техніку отримали з Києва, Ленінграда, Москви». Ось так про перший, як кажуть, камінь, закладений в основу незвичайної творчої будівлі, пишуть у книзі «Світло Цецинської гори» ветерани чернівецького державного телебачення Василь Довгий та Василь Селезінка. Доторкнемось і ми до хвилюючої історії творення дива, яким на той час було телебачення для кожного, у чий дім воно входило загадковим вогником голубого екрану..
У згаданій вже книзі тих, хто розпочинав епоху Чернівецького телебачення, названо першими слугами одинадцятої музи. Гарно сказано, зважаючи на те, що справжнім журналістом-телевізійником може бути лише людина, до кінця віддана своїй нелегкій Богом даній професії. І хоч, як і годиться, будь-яке телебачення починається з новин, його не можна уявити без великих концертних та розважальних програм, без публіцистичних та суспільно-політичних передач. Петро Романюк, Василь Селезінка, Степан Кашталянчик, Микола Смолінський, Юрій Терон, Аркадій Казимирський, Лев Соколов, Ольга Підлісна, Людмила Єгорова, Віктор Мельник, Ірина Корніч, Антоніна Фантух Парасковія Нечаєва, Василь Довгий – кожен з них вписав свою яскраву сторінку в історію телебачення Буковини. Називаємо у цьому списку лише ветеранів, тих, які давно вже на заслуженому відпочинку, і тих, кого, на жаль, уже немає поряд з нами. У золотому фонді телерадіокомпанії зберігаються їхні передачі – в них відлуння епохи, горіння душі, любов їхнього серця, дух одержимості й високого творчого злету. Першим керівником новоствореної редакції телебачення був призначений Петро Леонтійович Романюк. Я ж познайомилась з ним значно пізніше, у 1974-му, коли вперше приїхала на практику на Чернівецьке обласне радіо. Тоді він очолював уже обласний державний телерадіокомітет. Справляв враження вимогливого і суворого керівника, хоча і досить демократичного, наскільки це можливо було в умовах абсолютної підконтрольності партійним органам. Лише потім я дізналась, що Петро Леонтійович – колишній фронтовик, зі зброєю в руках захищав від ворога рідну землю, не раз дивився смерті у вічі. Журналістика для нього, попри все, була найголовнішою справою життя. Була і є, бо й досі він живе творчим неспокоєм, тими далекими телевізійними зустрічами, що назавжди залишили у серці світло і тепло.
Згадує Петро Романюк: – Оринин – був райцентр тоді Кам’янець-Подільської області. Я там народився, там в армію пішов. Потім переїхав до Чернівців, тут працював. Тягнуло мене до слова. Хотілось писати про людей хороших. І я писав на радіо, у газету. Згодом запросили мене на роботу на радіо. Це був п’ятдесят третій рік. Я вів передачі і літературні, і громадсько-політичні. А коли з’явилось телебачення, мріяв про те, щоб було воно й на Буковині. Григоренко, перший секретар обкому партії, якось сказав Александрову – начальникові управління зв’язку: «Телебачення в області повинно бути».
Згодом мені запропонували очолити його. Ретранслятор тоді розташовувався на Цецино, на його базі й вирішили створити студійні приміщення. Вони були невеликі. Там стояло дві телевізійні камери. Диктор сідав і читав текст. Та навіть умудрялись запрошувати художню самодіяльність. Демонстрували кінофільми, які брали в кінопрокаті. У редакції телебачення було тоді до десятка чоловік. Не було в нас необхідної техніки. Залучали фотолюбителів, робили знімки, фотосюжети. Одна фотографія, друга – і на цьому фоні начитували текст. Фільми показували. Було, довеземо фільм до середини дороги. А далі пробитись на машині через сніги неможливо. Ми висаджуємо «десант». Йдемо до сусідів, які жили поруч з Цецинською горою – санчата просимо. Вантажимо ящик з фільмами і тягнемо аж на телецентр. Не було транспорту, не було знімальної апаратури. На телебаченні мав би бути рух, а ми давали статичні кадри, фотографії. Якось я був на курсах у Москві. Пішов на виставку досягнень народного господарства. Там демонструвалась телевізійна камера: перед об’єктивом на екрані себе бачиш. Оце було цікаво. Мріяв про те, щоб найсучасніше технічне спорядження з’явилось і в нас. Нам дуже не вистачало знань. Запрошували спеціалістів із Львівського телебачення, які вже були справжніми професорами в цій справі. У нас творчі семінари працювали, де поглиблювали знання оператори, режисери, редактори, диктори... А згодом нас дивилась не тільки Чернівецька, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька області, а також Молдавія, Румунія. І йшли відгуки, відгуки, відгуки…
* * *
– З листопада цього року Чернівецьке державне телебачення переходить на цілодобове мовлення в цифровому форматі, – розповідає заступник Генерального директора ЧОДТРК з технічних питань Михайло Даскалеску.
– Що зміниться в ефірі з переходом мовлення на цифровий стандарт?
– По-перше, буде забезпечено доступ усіх верств населення до телепрограм, які готуватимуть державні мовники, гарантуючи при цьому безкоштовні послуги соціально незахищеним категоріям людей. Підвищиться рівень інформованості сільського населення, тому що в селах люди зможуть дивитись майже таку ж кількість програм, що й в містах. При цьому зменшується вихідна потужність передавачів та споживання ними енергії, що значно знизить екологічне навантаження на навколишнє середовище, забезпечить значну економію електроенергії. З введенням «цифри» збільшується кількість програм з безкоштовного пакета (32 замість 14), поліпшується якість зображення та підвищується швидкість передачі. До стандартного пакета увійдуть 28 національних каналів і 4 регіональних.
– Чернівецьке телебачення готове сьогодні перейти на такий формат мовлення?
– Цифрове телебачення – це новий вид телерадіомовних технологій, який змінює уявлення про телебачення як таке. Транслюючи інформацію, де телевізійна картинка та звук обробляється так, як і в комп’ютері, цифровий мовник може передавати більші обсяги інформації, ніж це наразі можливо з використанням технології аналогового мовлення. Аналогове та цифрове мовлення відрізняються приблизно так, як компакт-диски від касетної плівки. Перехід на мовлення у цифровому форматі – це заміна традиційного аналогового телебачення технологією, яка має багато переваг. 2015 рік – це дата, коли всі послуги аналогового телебачення будуть вимкнені. В Україні залишаться тільки послуги цифрового телебачення. Більшість телеканалів сьогодні й до 2015-го транслюватиме свої програми з телевізійних ретрансляційних станцій як в аналоговому, так і в цифровому форматі. У Чернівецькій обласній державній телерадіокомпанії підготовка до впровадження мовлення у цифровому форматі ведеться протягом декілька років. Переобладнано технологічний процес підготовки та видачі в ефір передач, студійні та ефірна апаратні. Поки що паралельно будемо мовити в аналоговому форматі, а з 1 листопада – ще і в цифровому – 24 години на добу.
– Потрібні спеціальні приймачі, телевізори?
– Аби буковинці могли приймати «цифру», їм доведеться або мати сучасні телевізори, або ж придбати спеціальні пристрої, що переформатовуватимуть сигнал-приставки, так звані сет-топ-бокси. На звичайному телевізорі з приставкою виходить прекрасна картинка. Адже основна перевага цифрового телебачення не в тому, що картинка краща, а в тому, що є можливість збільшити кількість каналів, які приймаються. І приставка це повністю забезпечує. Різниця вартості приставки і цифрового телевізора один до двадцяти, і це вагомий аргумент на користь саме приставки. А ось нові телевізори потрібно купувати, враховуючи можливість прийому формату DVB T 2 (MPEG-4). назад...
Лариса ДРАЮК,
Микола ЦВІРІНЬКО
Slideshow:
https://picasaweb.google.com/116323888895066143709/nTLWsB#slideshow/5670834604330458530
http://starogit.do.am/publ/1-1-0-4820#.TrGQhgYBaL0.facebook
foto: https://picasaweb.google.com/116323888895066143709/nTLWsB?authuser=0&feat=directlink
Niciun comentariu:
Trimiteți un comentariu