1 Aprilie - Ziua Națională de Cinstire a Victimelor Masacrelor, Deportărilor, Foametei şi Represiunilor Sovietice din Bucovina de Nord, Ținutul Herţei şi Basarabia.

Pe 1 aprilie 1941, la Fântâna Albă, au fost masacraţi românii bucovineni care încercau să treacă graniţa în România. Referitor la numărul celor implicaţi, acestea sunt, conform prof.dr. Mihai Aurelian Căruntu de la Muzeul Bucovinei, "dintr-un document al Serviciului Special de Informaţii, depistat de mine la Arhivelor Naţionale din Bucureşti, unde sunt menţionaţi 200 de morţi şi 500 de răniţi. La aceştia trebuie adăugate sutele de persoane care au fost condamnate şi deportate în urma evenimentelor menţionate". Omagiu martirilor de la Fântâna Albă! Marcel Gaftoneanu.

1 aprilie 2014. Fântâna Albă,reg.Cernăuţi, Ucraina. În fotografiile şi secvenţele video de mai jos realizate de NICOLAE HAUCA va oferim un reportaj de la comemorarea victimelor nevinovate din 1 aprilie 1941. /////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

”De fapt, ar trebui să umblăm pe aici desculți...”

Ziua de 1 aprilie și de data aceasta a adunat sute de români și ucraineni la Varnița, în poiana de lângă satul lipovean Fântâna Albă, unde acum 73 de ani au fost masacrați doritorii de libertate, care au vrut să-și continue veacul în patria lor istorică, lăsându-și în voia soartei agoniseala de o viață. E un loc de unde cu ochiul liber se văd casele din satul vecin Climăuți, deja din țara vecină. Ajungând de data aceasta printre primii în acest loc sfințit cu sânge și lacrimi, am făcut această constatare (pentru a câta oară) împreună cu bunii noștri prieteni de la Consiliul Județean Suceava, domnii Ioan Abutnăriței și Călin Brătianu, etnograful Mihai Camilar, dl Mihai Mihăiescu-Aniuc de la primăria orașului Siret, alți colegi ziariști pe care împreună cu dl Vasile Bâcu, președintele Societății pentru cultură românească ”Mihai Eminescu” din regiunea Cernăuți, i-am însoțit la fața locului.

Ajungând aici, primul cutremur în suflet l-am simțit coborând din mașină împreună cu omul de excepție, adevăratul patriot și domn Constantin Chirilă venit de la Iași, care mi-a zis cu un murmur în voce: ”De fapt, ar trebui să umblăm pe aici desculți...”.

”Presărați pe-a lor morminte...”

Ca și în anii trecuți, omagierea victimelor căzute la Fântâna Albă în ziua de 1 aprilie 1941 a început cu un parastas oficiat întru pomenirea lor de protopopul de Hliboca Ioan Gorda, protoiereu mitrofor, împreună cu un sobor de preoți din satele din împrejurimi. Corul de bărbați de la biserica Sfântul Nicolae din Voloca, dirijat cu măiestrie de Ioan Bodnar, a făcut ca înălțătoarele cântări să cutremure ființele celor prezenți și în același timp să vibreze până la Cer, pentru a fi auzite de cei care și-au pus viața pe altarul dorinței de libertate, fugind de cruzimea stalinistă. ”Veșnica lor pomenire” a făcut, de parcă la comandă, să se legene brazii înalți care sunt aidoma unui scut de apărare a crucilor și paraclisului puse pe osemintele adevăraților martiri.

În cuvântul său de învățătură de după parastas părintele Ioan Gorda i-a rugat pe cei prezenți (în limba română și ucraineană) să nu uite de cei care au fost bestial împușcați aici de mitralierele comuniste. Să povestim despre cele întâmplate acum 73 de ani copiilor și nepoților noștri și să-i aducem aici ca să simtă și să înțeleagă și ei prețul păcii, pentru ca să nu se mai repete niciodată cele suferite de înaintașii noștri.

Din partea conducerii regiunii și raionului, a delegațiilor din județul Suceava și a Consulatului general al României la Cernăuți, a organizațiilor obștești și, pur și simplu, a celor prezenți s-au depus coroane de flori la monument, în timp ce corul volocean impresiona cu gloriosul cântec ”Presărați pe-a lor morminte...”

”Momentul Fântâna Albă constituie un moment de reflecție, un moment de cugetare”

Mitingul de doliu a fost moderat de primarul comunei Volcineții Vechi Petro Ostaficiuc, care i-a oferit cuvântul deputatului poporului din Ucraina dl Ion Popescu. El i-a chemat pe toți să păstreze vie memoria celor căzuți. ”Noi trebuie să facem azi tot posibilul ca să nu fie discordie între etnii, trebuie să ne stimăm reciproc, să nu creăm condiții pentru repetarea evenimentelor de acum șapte decenii”, a spus parlamentarul.

Președintele consiliului raional Hliboca, dl Grigori Vanzureac, a subliniat că cercetătorii evenimentului nici până acum nu pot să spună cu precizie câte vieți omenești au fost stinse aici, dar ceea ce știm este că acest loc nu poate fi dat vreodată uitării și tragedia de aici trebuie mereu să ne îngrijoreze și să nu permitem instaurarea unei puteri dictatoriale, spre binele viitoarelor generații.

Bogdan Pidlubnîi, primul-adjunct al șefului Administrației raionale de stat, a remarcat că cele întâmplate aici la începutul anilor 40 n-au fost cunoscute până la obținerea independenței statului ucrainean, iar cercetarea cazului trebuie să continue.

Doamna Eleonora Moldovan, Consul General al României la Cernăuți, a menționat că a devenit deja o tradiție de a veni în această zi la Varnița pentru un moment de rugăciune, pentru un moment de reculegere. ”Momentul Fântâna Albă constituie încă odată un moment de reflecție, un moment de cugetare. În 2010 parlamentul României a adoptat o Lege care instituia o zi specială consacrată memoriei românilor uciși aici, la Fântâna Albă. Societatea civilă, instituțiile de stat din țara noastră sunt astăzi alături de dumneavoastră la această durere a întregului neam”, a spus în încheiere diplomatul român.

Către cei prezenți s-au mai adresat președinții Societăților regionale și orășenești ”Golgota” din Cernăuți prof. universitar Ilie Popescu și Octavian Bivolaru. Elevi de la Pătrăuți, veniți îmbrăcați în haine naționale, au declamat versuri despre evenimentele de aici.

Impresionante au fost dezvăluirile colonelului Petre Huțanu, în vârstă de peste 90 de ani, care din 1944 trăiește în România, dar originar este din satul Cupca. Aproape un sfert de oră s-a ținut militărește în fața microfoanelor și camerelor de luat vederi, dar și a publicului adunat, dezvăluind tragice și strașnice amintiri despre acea zi fatală de 1 aprilie 1941, martor și participant al căreia a fost. Acea zi, în care sute și sute de bărbați, femei și copii și-au găsit moartea, nefiind vinovați. Cu părere de rău, Domnia sa este unul din ”ultimele documente” despre acea zi neagră din istoria Bucovinei. Și anume probabil el trebuia ascultat cu cea mai mare atenție.

Vă mai spun ceva, dar nu vă supărați...

Când a ajuns rândul să vorbească acest Om, care poate pentru ultima dată a ajuns la locul de unde a scăpat viu ca prin urechea acului, lângă el au rămas oficialii, delegațiile din România și câțiva ziariști. Marea majoritate din cei care au venit s-au împrăștiat printre copaci și pe la mașinile venite cu pomană. Oare nu se putea aștepta încă un sfert de oră fără găluște și vin? Oare nu era mai apoi suficient timp pentru a se fotografia și a lua interviuri? Era, dar a fost un moment de slăbiciune, în care trupul a fost mai presus decât sufletul. Și regret că în alte cazuri nici eu poate nu mă deosebesc.

Nicolae Șapcă.

Те, що сталося у Білій Криниці примушує нас задуматись

Як і в минулих роках, 1 квітня, вшанування жертв Білокриницької трагедії розпочалося з Богослужіння, яке правила група священиків з навколишніх сіл на чолі з благочинним Глибоцького району, митрофорним протоієреєм отцем Іоаном Гордою. Піднесені до янголів неба співи, щоб почули і душі невинно убієнних понад сім десятків років тому на цій місцевості, виконав чоловічий хор Святомиколаївського храму с.Волоки, яким майстерно диригує Іван Боднар. А коли співали «Вічная їм пам'ять», то високі смереки, які, мов щит охороняють пам’ятні хрести, похитнулися від вітру, ніби мертві у землі заворушилися.

У своєму повчальному слові після служби Божої отець Іоан закликав присутніх (румунською та українською мовами) ніколи не забувати про трагічні події, які сталися на цій місцевості. Головне, щоб ми розповіли дітям і онукам, щоб ми привели їх на це пам’ятне місці задля того, щоб знали ціну миру і щоб такого більше ніколи не повторилося.

До пам’ятника покладали квіти представники обласної державної адміністрації, керівники районної влади та очільники Румунської дипломатичної місії у Чернівцях, керівники громадських товариств, делегації від Сучавської повітової ради та примарії міста Сірет, ін..

Траурний мітинг вів Старововчинецький сільський голова Петро Остафійчук. Першим виступив народний депутат України Іван Попеску, який просив усіх присутніх завжди пам’ятати невинні жертви сталінізму. «Сьогодні ми повинні створити дружні умови життя для всіх етнічних груп і не допустити ніколи повторення жахіття початку сорокових років», - підкреслив парламентарій.

Голова районної ради Григорій Ванзуряк підкреслив, що історики й до тепер не знають достеменно скільки людей полягло під сталінськими кулями, проте впевнені, що це місце не треба забувати, і не допустити до влади диктаторський режим задля добра майбутніх поколінь.

Перший заступник голови райдержадміністрації Богдан Підлубний зазначив, що події, які сталися на початку сорокових були засекречені і стали відомими лише після отримання Україною своєї державної незалежності, а дослідження цієї трагедії треба продовжити.

Генеральний консул Румунії у Чернівцях пані Елеонора Молдован зауважила, що вже стало традицією щороку приходити у Варницю помолитися та хвилиною мовчання згадати невинно убієнних. «Те, що сталося у Білій Криниці примушує нас задуматись. У 2010 році Парламент Румунії прийняв Закон, яким визначено день шанування пам’яті румунів, убитих у Білій Криниці. Громадянське суспільство, державні інституції нашої країни сьогодні поруч з вами в цей трагічний день для всього народу», — сказала на завершення румунський дипломат.

До присутніх також звернулись голови обласного та міського Товариства жертв сталінських репресій Ілля Попеску та Октавян Біволару. Учні з Петрівців декламували вірші, присвячені цій чорній днині.

Зворушливими були спогади 90-річного полковника Петре Гуцану, який приїхав з Румунії, а сам родом з Купки. Чверть години він по-військовому тримався і розповів перед мікрофонами та камерами про день, коли він ледь спасся і залишився живим. Пан Петро є один з небагатьох «живих документів» про ту трагедію, коли лягли під кулями сотні і сотні невинних чоловіків, жінок та дітей. Страх сталінських депортацій примусив його виїхати у 1944 році до Румунії.

За традицією тут роздавались калачі та поману, тільки, на превеликий жаль, окремі особи цьому моменту надали більше уваги, ніж свідку тих подій.

Микола Шапка.

/////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

73 de ani de la masacrul de la Fântâna Albă, un adevărat Katyn al românilor

La 1 aprilie s-au împlinit 73 de ani de la una din cele mai mari tragedii din istoria neamului românesc – masacrul de la Fântâna Albă, unul dintre cele mai groaznice momente ale istoriei. Românii din Nordul Bucovinei au venit în apropierea Mănăstirii de la Fântâna Albă, în Poiana Varnița, pentru a-i comemora pe cei peste 3.000 de români bucovineni care au fost uciși de soldații sovietici în Duminica Paștelui din 1941 doar pentru simpla dorință de a se retrage în România.

Asta după ce pe 28 iunie 1940, ca urmare a unui ultimatum adresat României de către Uniunea Sovietică, statul român a evacuate administrația civilă și militară și s-a retras din Basarabia și din partea nordică a Bucovinei, iar trupele Armatei Roşii au ocupat imediat teritoriul.

Imediat, în haosul creat, sute de familii românești au încercat să treacă în Bucovina liberă de sovietici, dar s-au lovit de refuzul noii autorități de la Moscova, care a dat ordin ca oricine se apropie de granița proaspăt trasată să fie executat. Așa că, în noiembrie 1940, 40 de familii din Suceveni, alte câteva sute din Ostrița, Horecea, Șirăuți, Cotul Ostriței sau Buda au fost surprinse și decimate cu rafale de mitralieră de către soldații sovietici, supraviețuitorii și familiile acestora fiind declarați trădători de țară și ulterior deportați în Siberia.
Dar sovieticii nu s-au oprit aici. În primăvara lui 1941, serviciile secrete au propagat în rândul populației române din Nordul Bucovinei că, pentru o scurtă perioadă de timp, trecerea graniței cu România este un lucru acceptat de autorități. Încrezători, românii bucovineni s-au constituit într-un grup masiv, de peste 3000 de persoane, și pe 1 aprilie 1941 s-au îndreptat spre frontier URSS cu România.

Pentru a dovedi caracterul pașnic al demersului lor au arborat în fruntea coloanei un drapel alb, icoane și cruci de brad. La 3 kilometri de frontier, în locul numit Poiana Varnița, grănicerii bolșevicii au somat coloana să stea în loc, dar grupul de români a ignorat ordinul și a mers mai departe, moment în care s-a declanșat iadul: sovieticii – echipați cu mitraliere performante – au început să tragă în plin, secerând laolaltă copii, femei și bătrâni. Cei care au scăpat cu răni, au fost legaţi de cai şi târâţi într-un loc unde fuseseră săpate dinainte cinci gropi comune, mulţi dintre ei fiind îngropaţi de vii. Alţii au fost torturaţi zile în şir, apoi ucişi şi aruncaţi tot într-o groapă comună. “În acele gropi, pământul s-a mișcat apoi două zile, până ce toți românii aruncați acolo și-au dat și ultima suflare”, povestesc în cărțile document dedicate acestui genocid foarte puținii supraviețuitori, deportați și ei în Siberia. Iar autoritățile de la Moscova au declarat că a fost vorba doar de un incident minor, în care ”un grup de 20 de persoane a încercat să treacă fraudulos granița”.

În anul acesta, sute de români din nordul Bucovinei, dar şi din România s-au adunat pe valea Plângerii pentru a păstra un minut de reculegere în memoria martirilor neamului. Au fost prezenţi autorităţile locale, deputatul poporului în Rada Supremă a Ucrainei, dl. Ion Popescu, un sobor de preoţi împreună cu enoriaşii din localităţile învecinate, lideri ai asociaţiilor culturale, profesori, elevi, martori ai acelor vremuri, rudele celor seceraţi de gloanţe. O delegaţie specială din România. Din păcate, n-au fost prezenți membri ai Departamentului pentru Românii de Pretutindeni de la Bucureşti, dar au fost membri ai Consulatului General al României la Cernăuţi.

Consulul General al României la Cernăuți, Eleonora Moldovan, fiin prezentă la comemorările din Poiana Varnița, a menționat că în memoria victimelor de atunci, 1 aprilie a fost decretată “Ziua Naţională în memoria românilor victime ale masacrelor, deportărilor, foametei şi altor forme de represiune organizate de regimul sovietic în Bucovina, Ţinutul Herţei şi Basarabia” de către Parlamentul României, prin Legea nr. 68/10 mai 2011.

După declararea independenței Ucrainei, în apropierea Mănăstiriide la Fântâna Albă din Nordul Bucovinei, a fost ridicată a troiță-monument, piedică în calea uitării și reper pentru eternitate a sacrificiului făcut de 3000 de români nevinovați.

Cuprins de emoţii, Președintele Organizației “Golgota” din Regiunea Cernăuți, Ilie Popescu, la comemorările de la Fântâna Albă a mărturisit următoarele: “Tata a fost arestat în 1941, nu departe de Fântâna Albă. Când a văzut că se trage cu mitralierele a fugit, dar n-a fugit departe, că la un moment dat grănicerii l-au prins. Și l-au dus la Hliboca, l-au aruncat, l-or bătut, l-or mai chinuit cât l-or mai chinuit.. Au fost prinși 22 de persoane care s-au considerat că au organizat Revoluția pe malurile Siretului și pe tata. El era primul pe listă, primul, chipurile că a condus revoluția din 41. Eu până azi nu cred că a fost așa ceva…“.

Cu toate acestea, din an în an ce trece, tot mai puțini români vin la comemorările acelor tragice evenimente de la Fântâna Albă.

George Bodnăraș SURSA:http://www.chernivtsinews.com/2014/04/02/73-de-ani-de-la-masacrul-de-la-fantana-alba-un-adevarat-katyn-al-romanilor/

/////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Трагедія біля урочища Варниця 1 квітня 1941 року. На місці трагедії відкрито пам'ятник

+ Фоторепортаж

У березні 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів Чернівецької області, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть.

1 квітня колона направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону. Через гучномовці людей попереджали про те, що кордон закритий і пропускати їх через нього ніхто не буде, проте застережень ніхто не слухав. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, бо по хрестах, мовляв, ніхто не стрілятиме.

«Ура! Нехай живе король Міхай! – такими криками колона перейшла річку Сірет. На кордоні першу чергу з кулеметів та автоматів дали в повітря, а далі – по хоругвах з якими йшли біженці... Люди кинулися врозтіч по лісі. Лив сильний дощ. Я до опівночі блукав лісом, аж поки не повернувся додому», - згадує Георгій Сидоряк. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається. Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору. Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт «здіймався» од порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились заживо похованими.

У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця большевики просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці. Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і українці.

На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.

В українській пресі про цю трагедию написав Микола Рубанець (журнал «Людина і світ», стаття-анкета «Буковинська Голгофа», ч. 10, 10 жовтня 1991 р.), який вперше використовував документи НКВС. Перші дослідження цієї трагедії провів у 1942 році журналист Іон Домінте (газета «Bucovina», № 258 та 259 за травень 1942. І. Домінте првів опитування свідків 10 травня 1942 р. у приміщені школи с. Сучевень. Свідчення про трагедію від 1 квітня 1941 р. в урочищі Варниця давали селяни з Сучевени, Купки, Верхні Петрівців, Карапчив, Ніжні Петрівців, Йорданешти, Корчівців, Трестіани, Просики, Ропчи, Мігучени у присутності отця Семена Іванюка.

Румунський дослідник Василь Іліка написав дві обгрунтовані праці про цю подію в двох видань: 1)Vasile Ilica, Fântâna Albă, o mărturie de sânge, 1999 р., Бухарест (Румунія), 379 стор.; 2)Vasile Ilica, Martiri şi mărturii din Nordul Bucovinei, 2003 р., Орадя (Румунія), 475 стор.

Село Біла Криниця було центром поселення старовірів на Буковині. Російські старообрядці (за іншими назвами – липовани або філіпони) прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії і Бесарабії у 1760 — 1780-их pp. Поселення липован з'явилися в трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена в заселенні Буковини, ставилася прихильно до старообрядців. Цісарським патентом 1783 Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику плату переселенці одержали землю і були звільнені від панщини, а також на 50 років від військової служби.

Село стало центром відновлення ієрархії російської старообрядської діаспори (т.зв. поповців, які на відміну від безпоповців мали священників та визнавали таїнства). При матеріальній допомозі одновірців з Росії село мало свій церковний центр: монастир і собор. На базі чоловічого білокриницького монастира була створена в 1844 році — єпархія, а з 1846 ієрархію на чолі з митрополитом (Білокриницьку митрополію), яка висвячувала священників і єпископів для старообрядців всього світу.

У сорокових роках митрополія була перенесена у Румунію. Резиденція митрополита Білокриницького зараз знаходиться в містечку Браїли (Румунія).

* * * * *

Відкрито та освячено пам’ятник в урочищі Варниця

31 березня о 12 годині було відкрито та освячено пам’ятник розстріляних 1 квітня 1941 року в урочищі Варниця Глибоцького району.

В далекому сорок першому хтось поширював серед румунського населення чутки про заслання в Сибір. Рятуючись від цього люди прийшли до місцевої районної влади з вимогою дати дозвіл на перетин радянського кордону і виїзд до Румунії.

Звісна річ, їх почали вмовляти не порушувати прикордонний режим, а бути законослухняними. Але вмовляння не дали позитивних результатів. По натовпу то тут, то там говорили про те, що 1 квітня українсько-румунський кордон буде відкрито і можна буде спокійно перейти його. Група громадян румунської національності з Верхніх і Нижніх Петрівців, Купки, Широкої Поляни, Просіки і Карапчева 1 квітня 1941 року після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішли з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Коли підійшли впритул до контрольно-слідової смуги, прикордонники застосували зброю. Ця трагедія, яку можна було попередити, увійшла в нашу історію чорною стрічкою. Комусь було вигідно внести сум'яття в життя буковинців і згубити невинні душі. Але ми повинні завжди пам'ятати про це, аби більше не повторювати помилок, щоб ніколи не проливалася безвинна кров, не обривалося людське життя, дароване кожному Богом.

Біля пам'ятника урочищі Варниця зібралось багато людей. Приїхали представники обласної адміністрації та обласної ради, голова товариства політв’язнів та репресованих Петро Гріор. Відкрив мітинг – реквієм голова району Петро Панчук. Благочинний Глибоцького району отець Іоанн Горда, настоятелі Глибоцької та Багринівської церков отці Дмитро та Костянтин провели молебень з убієнних. На мітингу-реквієму були гості з Румунії, представники румунських товариств, мешканці довколишніх сіл. Поклали вінки і квіти до підніжжя пам'ятника, вшановуючи пам'ять безвинно полеглих.

Степан КАРАЧКО, член спілки архівістів України http://www.bukinfo.com.ua/show/news?lid=6231
Для БукІнфо (с)

///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

/////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////// ////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////